Тараканівський форт

   Тараканівський або Дубенський форт війни заховався у зарослях дерев та оточенні пагорбів. Прямуючи сюди, ми неодноразово звертали не туди, перепитували у селян і поверталися назад. Здається, що форт заховався навмисно і не хоче, щоб туристи його знайшли. І це не дивно, адже саме так він виконує свою основну функцію. Це військовий об'єкт ще з часів царської Росії. Сьогодні ж форт належить міністерству оборони України.

   Якщо, прямуючи з боку Львова, Ви побачите табличку "Тараканів" і сільський цвинтар з правого боку, то одразу звертайте праворуч. Дорога поведе Вас углиб лісу і закрадатимуться сумніви, що це саме та дорога, що потрібна. Але підтвердженням правильного шляху буде те, що ця, нібито лісова, дорога подекуди демонструє залишки бруківки чи асфальту. Так само невідомо, коли Ви вже приїхали, бо жодних знаків знову ж таки немає... Нам пощастило зустріти місцевого екскурсовода Володимира, який саме чекав на групу туристів. Оскільки туристи затримувалися, Володимир люб'язно погодився розповісти нам про історію форту. І хоч перед поїздкою я встигла начитатися відповідної літератури, усе ж дізналася багато нового.

   Отже, розпочну з того, що таке форт. Подорожуючи, ми часто бачимо різні фортеці і знаємо, що це оборонні споруди. Тараканівський форт також є оборонною спорудою, оскільки збудований військовим міністерством Російської імперії наприкінці ХІХ ст. на випадок війни з Австрією. Різниця полягає в тому, що фортеця - це повністю надземна споруда, а форт - лише частково надземна, а в основі своїй - підземна споруда. Так є і тут: над землею знаходиться 2 поверхи, а решта 5 розмістилися під землею.

                  

   Блукати лабіринтами форту доволі небезпечно. Тут чимало темних коридорів з вогкими стінами, сходи ведуть Вас то на верхній поверх, де осипається цегла, то в підземні приміщення невідомого призначення. Крім того, внаслідок вибуху, кілька нижніх поверхів зараз повністю завалені. Також на випадок захоплення форту ворогом, тут могли бути різноманітні пастки, але ніхто не знає, скільки їх ще залишилось. Вся територія заросла небезпечною рослиною - борщівником. Якщо сік цієї рослини потрапить на шкіру, то може викликати сильні опіки.

                                              

                               

   Планування форту є унікальним, оскільки Російська імперія будувала кожен військовий об'єкт по-іншому. На випадок захоплення форту ворогом, ніхто не знатиме планувань інших фортів. А робота над його спорудженням тривала довгих 15 років. Спочатку було викопано величезний котлован. Уявіть собі, у ямі вмістилося 5 поверхів. З тієї глини, яку викопали було випалено цеглу, з якої потім і побудували форт.

        

   Мій путівник стверджує, що "цей витвір інженерно-будівельного мистецтва не відіграв суттєвої ролі у двох світових війнах", а дослідники пояснюють це стратегічно невигідним розміщенням. Але дуже важко повірити, що 15 років будівницва, чимало затрачених людських та фінансових ресурсів були просто помилкою... Екскурсовод Володимир теж у це не вірить і наводить чимало аргументів. Дуже вигідним для форту є те, що його самого не видно, але з його пагорбів добре оглядається дорога на Львів. Крім того, бої на територій форту велися неодноразово. Зокрема, дорогою до форту ви помітите хрест, який вшановує пам'ять двохсот солдатів, що загинули тут у бою.

                                   

   І наостанок - висновок: Тараканівський форт фійни - це справжній лабіринт. Коли довгоочікувані туристи нашого екскурсовода все таки приїхали, він нас покинув, а ми гуляли фортом ще близько сорока хвилин. Коли ж ми повернулися до тієї точки, з якої починали екскурсію, то зрозуміли, що так і не пересіклися з цією групою туристів...

                                    

Пересопниця. Культурно-археологічний центр.

 

   Є на Рівненщині невеличкий населений пункт, який може похвалитися своєю історією, численними згадками у літописах і безцінною культурною та літературною спадщиною.

   Плануючи маршрут короткої недільної подорожі, я і уявити не могла, що потраплю сюди. А сталося це завдяки жіночці, що продавала магнітики біля "Тунелю кохання" і її словам "Ви не пошкодуєте". Дякуємо! Ми не пошкодували.

   

   Отже, Пересопниця... Село Рівненського району Рівненської області. Колись воно було одним з важливих міст Київської Русі, а згодом про нього забули на кілька століть. Зараз Пересопниця відновлює пам'ять про колишню велич.

   Найважливішим досягненням цього краю є написане тут Пересопницьке Євангеліє - один із перших перекладів Четвероєвангелія староукраїнською мовою. Сьогодні ця книга є одним із символів української нації, її використовують під час присяги Президента України на вірність українському народові.

   Фундатором Євангелія стала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська Дубровицька. Вона помітила, що простий люд не розуміє церковної мови, а тому вирішила перекласти Євангеліє з церковнослов'янської мови на більш зрозумілу селянам староукраїнську. Робота над перекладом почалася 15 серпня 1556 року в Ізяславі Хмельницької області, а завершилася 29 серпня 1561 року в Пересопниці. Книга містить 482 аркуші тексту, написаного на пергаменті, її  вага - 9,3 кг. Виконували роботу двоє монахів - Михайло та Григорій. Певний час Євангеліє зберігалося у Пересопницькому монастирі. Але онуки княгині Анастасії змінили православну віру і віддали монастир на потреби єзуїтів, які згодом його ліквідували. Після цього книга зникла на сотню років і з'явилася аж у 1701 році, коли гетьман Іван Мазепа подарував її Переяславському кафедральному собору, де її використовували під час богослужінь аж до 1799 року. Дорога Пересопницького Євангелія була різноманітною та небезпечною, його навіть вивозили в Росію, оскільки бачили в ньому загрозу. Але воно повернулося до України і сьогодні зберігається у Національній бубліотеці України ім. В. Вернадського.

   Усе це і навіть більше Вам детально розповість екскурсовод.

   Пройшло понад 450 років з того часу, як Михайло та Григорій працювали над перекладом і на місці Пересопницького монастиря відкрили культурно-археологічний центр "Пересопниця". Він відкритий для відвідувачів у всі дні окрім понеділка та четверга. Вхід у музей коштує 10 грн, дозвіл на фотографування - 5 грн, екскурсія одним музеєм  - 30 грн. Культурно-археологічний центр "Пересопниця" містить два музеї у приміщенні та кілька цікавих місць під відкритим небом.

   На першому поверсі Центру знаходиться краєзнавчий музей, що розповідає про історію та культуру цього краю. Тут знаходиться чимало фотографій, макетів та предметів побуту жителів Пересопниці.

   На другому поверсі знаходиться музей першокниги, який повністю присвячений Пересопницькому Євангелію. Тут знаходиться факсимільна копія книги, тобто така, що найбільш близька до оригіналу - якість паперу максимально наближена до пергаменту і навіть вага копії відповідає вазі оригіналу. Також тут багато інших книг того часу, стенди з фотографіями сторінок, а також фото із присяги Президентів України.

   Коли Ви залишите приміщення музею і обійдете його, то на "задньому дворі" на Вас чекатимуть ще кілька елементів культурно-археологічного центру. Тут є муляж садиби ХІІ століття, гончарня, ярмарок, сцена, кам'яний хрест та надгробні плити на місці поховання монахів. Усе це знаходиться на території колишнього Пересопницького монастиря.

   Перебування тут залишило у мене надзвичайно приємні враження. Попри містичне відчуття духовного умиротворення, я склала в один повноцінний пазл все те, що чула про Пересопницьке Євангеліє на університетських лекціях, доповнила свої знання новими фактами та нарешті повністю усвідомила, чому ж саме ця книга вважається безцінною пам'яткою історії та культури України.