Гавареччина - унікальне село, що славиться виготовленням чорної кераміки, яка останнім часом стала дуже популярною. Часто, на прилавках сувенірних магазинів, особливо таких, як львівський Вернісаж, ми зустрічаємо чорний керамічний посуд (хоч він зовсім не є сувеніром, а повністю придатний до використання на кухні). Хоча, на жаль, у своїй переважній більшості цей посуд є підробкою. Виробники відходять від традиційного виробництва і просто зафарбовують глину в чорний колір.
Щоб придбати справжню чорну кераміку, потрібно вирушити у Гавареччину, що за 70 км від Львова. Це село - відлюдник, як би парадоксально це не звучало. На сьогодні тут проживає близько 80 осіб. Справа в тому, що його розташування є невигідним за усіма критеріями. Воно знаходиться посеред лісу за 6 км від найближчого населеного пункту. Іти доведеться лісовою дорогою. Так-так, саме іти, адже автобуси тут їздять лише двічі на тиждень! Тому, ідеальний варіант - подорожувати власним транспортом. І не дивуйтесь, якщо Вас попросять підвезти когось до Білого Каменя (той самий населений пункт за 6 км), тут це - нормальне явище.
У такій відлюдькуватості села частково винна графиня Тереза Вишневецька. Справа у тому, що раніше гончарі проживали та працювали у Білому Камені. Відповідно, над їхніми будинками здіймалися хмари чорного диму. Це дуже дратувало графиню і вона вмовила чоловіка (Юрія Вишневецького) виселити гончарів з міста. За добровільну зміну місця проживання майстрам пообіцяли звільнення від податків. Отож, вони зі своїми сім'ями вирушили на пошуки підходящої місцини. Знайшли вони її посеред пагорбів, укритих лісом. Розчистили певну територію і поселилися тут. Події відбувалися у першій половині ХVІІ століття. Надалі село тільки те й робило, що розвивалося. Гаварецька кераміка тоді була дуже популярною.
Ще одним свідченням того, що це переселення носило штучний характер, є проблема з водою. Усі ми знаємо, що з давніх-давен люди оселялися біля річок, важливим був доступ до води. У Гавареччині ж немає ні річок, ні озер. На сьогодні тут є одне маленьке джерельце і величезна криниця. Біля цієї криниці Ви зможете прочитати її історію. Вона також демонструє, що тут не було доступу до води, оскільки при її будівництві, воду знайшли аж на 41-му метрі, але згодом і тут вода зникла, довелося продовжувати до 51-го метра, де вода є і сьогодні.
Тепер Гавареччина демонструє нам наслідки урбанізації "у всій красі". Люди, які мають можливість переїхати, не втрачають її, переселяються у міста. Причини полягають у відсутності повноцінної інфраструктури. Складається враження, що село знаходиться на краю світу...
Щодо майстрів гончарної справи, то їх залишилося зовсім небагато. Хтось помер, хтось переїхав у місто, де немає можливості займатися ремеслом... І назріває проблема, адже це єдиний в Україні осередок випалювання чорної кераміки, а ті майстри, що залишилися, не мають кому передавати секрети гончарної справи. Хоча, різноманітні організації етнологів все ж записують особливості ремесла зі слів майстрів, але будьмо відверті, жоден етнолог не переїде у село і не почне випалювати кераміку. Він лише напише статтю, щоб наші нащадки ознайомились із фактом існування такого ремесла.
Насправді, глина, з якої виготовляють чорну кераміку, є не чорного кольору, а звичного для нас - сіро-коричневого. Чорною вона стає в печі за рахунок того, що перекривається доступ до повітря і глина ніби чадіє, а, отже, чорніє зовні. Тому, якщо розбити такий глечик, то Ви побачите, що колір у "розрізі" є неоднорідним. Ближче до серединки він світліший. Якщо ж у Ваших руках підробка (тобто, глина спочатку пофарбована), то її колір буде однаково чорним і у розрізі. Ще одним признаком підробки є "ідеальний" візерунок. Це означає, що виробництво поставили на конвеєр. Оригінальний виріб - це ручна робота, кожен візерунок теж виконаний вручну, тому певні нерівності чи "неакуратності" свідчать лише про те, що у Ваших руках - справжня гаварецька кераміка.
На фото чітко видно, які вироби вже випалені і готові до продажу, а які лише готуються до випалювання:
Комментариев нет:
Отправить комментарий