Підлиська гора. У пошуках орхідеї.

   Підлиська гора - це комплексна пам'ятка природи місцевого значення, що знаходиться поблизу села Підлисся Золочівського району Львівської області. В народі її також називають горою Маркіяна Шашкевича, оскільки саме в цьому селі народився майбутній письменник. Влітку це популярне місце для пікніків, а узимку тут активно катаються на лижах та санчатах.

   Але не всі знають, що ця гора є справжньою ілюстрацією до Червоної книги України. Історія цього місця сягає дольодовикового періоду. Дорога на гору має білий колір, оскільки являє собою вапнякові залишки часів, коли тут був океан. Не дивно, що і рослинність тут має історію та прописку у Червоній книзі України. Минулого року я вже писала статтю про сон-траву, рослину, яка однією з перших розцвітає на схилах Підлиської гори. (Моя стаття про Сон-траву) Великою небезпекою для рослини є те, що люди бездумно зривають її на букети. Як Ви вже здогадалися, це проблема не тільки сон-трави.

   Кілька тижнів тому ми запланували відпочинок на природі. Оскільки на календарі уже травень, то сумнівів не було - їдемо на Підлиську гору. Саме в цей час тут повинні цвісти надзвичайної краси квіти, які доволі важко знайти. Червона книга подає відомості про поширення цих диких орхідей у шістнадцяти областях України. Але варто сказати, що з моїм скромним стажем мандрівника, я більше ніде їх не бачила.

   Отож, ми вирушили в дорогу. Першим нас зустрів заєць. Він, очевидно, не чекав гостей, оскільки травень видався холодним. Також господарями гори є равлики - їх тут багато і вони величезні. Попри низьку температуру і сильний вітер, тут уже на повну квітує життя.

   Надзвичайно гарно виглядають посеред зелені Зозульки травневі (Пальчатокорінник травневий). Ці квіти також занесені до Червоної книги України, яка пише, що "у Карпатах популяції досить чисельні, у решті регіонів складаються з невеликих груп". Варто зауважити, що на Підлиській горі ця рослина почувається доволі комфортно.

    Крім того, ми зустріли чимало красивих рослин, які вкривають своїм цвітінням увесь схил.

Шипшина

Анемона лісова

Сосна австрійська

Барбарис звичайний

Веснівка дволиста

   Але пошуки однієї рослини нагадали мені пошуки цвіту папороті. Отже, Зозулині черевички! Це, мабуть, саме та квітка, яка сформувала у мені усвідомлення унікальності та вразливості червонокнижних видів. З дитинства знаю, що знайти її доволі важко, а іноді пошуки бувають зовсім невдалими. Тому нам довелося приглядатися до кожної травинки і шукати листочки, схожі на подорожник.

   Зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) належать до родини орхідних. Її народні назви: адамова голова, черевичок вапняковий (тому що полюбляє вапнякові ґрунти), венерин черевичок жовтий, зозулині чобітки, Мар’їн черевичок, півники, чобітки. Як бачимо, дуже багато назв пов'язані з черевичками. Ми звикли, що "губа" в орхідей має доволі химерний вигляд. а в цієї орхідеї вона зрослася так, що справді нагадує оксамитовий черевичок. Ця її особливість невипадкова - комахи, які є потенційними запилювачами рослини доволі легко проникають у "черевичок", але провалюються туди і вибираються, докладаючи зусиль, а отже, гарантовано запилюють орхідею. Така у природи хитрість. Але все це заради насіння, цінність якого - на вагу золота. Найкраще про це розповість легенда (а хто знає, може це реальна історія?).

Легенда про Зозулині черевички

   Колись давним-давно правив поліським краєм  скупий і загребущий князь.  Пообкладав свої села такими податками, що люди ледве-ледве животіли.

   Одного разу якесь село не прислало князеві данини.  Розлютився грізний правитель і  вирішив жорстоко покарати неслухів.  З великим загоном посіпак  сам вирушив на розправу.  Жителі села затужили, що нікому не буде пощади.  Старі діди думали-гадали, що робити, як зарадити лихові, та нічого не могли придумати.
   І тоді прийшла донька бідної вдовиці та й каже: " Я спробую врятувати село". Похитали діди сивими головами:"Що ти зможеш, дівчино, коли тут уся громада безсила?" Але відговорювати не стали, бо хто похопиться, і за соломинку вхопиться.
   Дівчина попросила, щоб пошили їй нову сукню, бо та, що на ній,  вже зовсім зносилася. 
   Цілу ніч жінки шили сукню з усього найкращого, що знайшлося в селі. А вранці донька вдовиці  одягла її і всі побачили, що перед ними  справжня красуня.  І вийшла вона назустріч карателям. 
   - Князю, - мовила,- не з лихого серця не сплатили ми тобі податки, а гірка доля спіткала нас. На полях недорід видався, і якщо данину віддамо тобі, то самі голодною смертю помремо. Пожалій людей наших, князю.
   А князь мовчав, не сміявся. Ні, не жаль йому було людей,  А врода дівчини заворожила його.
   - Добре, не буду я село  твоє плюндрувати. Але ти станеш моєю дружиною, - мовив князь.
      Князь був старий і бридкий. Та й дівчина знала, що в селі і старе, і мале чекають  її рішення.
      - Згідна, - знітивши серце, мовила дівчина.  А князь пожвавішав. 
    - Тоді вертай до села,  сповісти про мою милість, та подумай,  який подарунок принести тобі на весілля. Даю  своє князівське слово, що справлю усяку твою забаганку, хоч би скільки золота довелося заплатити.
     Пішла дівчина. Розказала про все, а сама ридає.  Тоді підступився до неї найстаріший дід та й каже:
      - Не ридай, ти нас усіх врятувала, а тепер ми тобі допоможемо. Ось тобі насіння.  Передай його князеві і скажи: 
     " Я хочу, щоб ти сплів мені весільного вінка з  квітів, що з цього насіння виростуть".  А там сама побачиш, що буде.
      Передала дівчина те насіння князеві і сказала, що їй дід велів. Князь навіть зрадів,  що не треба тратити ні грошей, ні золота. А що весілля відкладається, - то дарма, можна почекати. Дівчина все одно нікуди не дінеться.  Посіяв князь те насіння і став чекати. Ось сходи з"явилися, стебельце в рослин  вигнало, листочки виметнулись, а квіток все нема.     Рік немає цвіту. Зрозумів князь, що його обдурили.  Та слова княжого не забереш, бо при всіх давав.  Зачаїв на всіх чорну злобу і поклав собі, що всім віддячить, як дочекається цвіту.
     Сімнадцять довгих літ чекав князь. А на вісімнадцятому літі ті рослини раптом зацвіли в один день досі небаченим цвітом. Кинулися слуги  доповідати князеві, а він вже мертвий лежить. Так і не дочекався своєї мрії.
Матеріал читайте тут: http://zernyatko.te.ua/publ/79-1-0-1290

   Як бачите, шлях від насінини до квітки доволі довгий. І це підтверджують наукові джерела: перші три роки паросток розвивається з насіння під землею у симбіозі із спорами певного гриба. Лише на 3–4 рік виростає перший зелений листочок. Зацвітає орхідея на 15–17-му році життя. Тоді на ній вперше з’являється одна, зрідка дві квітки.

   Багато людей (навіть тих, які часто бувають на Підлиській горі) ніколи в житті не бачили цих квітів. Зозулині черевички справді нагадують цвіт папороті - їх потрібно довго шукати. В народі також кажуть, що той, хто знайде цю квітку, буде щасливим. На жаль, людські шанси стати щасливими щороку зменшуються, адже маленька насінина, яка утворюється в "черевичку", ризикує так і не потрапити в землю, якщо квітку зірвуть. Люди вкотре демонструють, що вони є володарями світу. Але чи можна вважати людським досягненням перемогу над тендітною квіткою?

Зозулині черевички у Червоній книзі України
Зозульки травневі у Червоній книзі України
Сон-трава у Червоній книзі України